Коментарі

     
 
 
 
 
 
zo-zo 
Nameless (UA, Ternopil) 27 серпня 2009  Тернопільська присутність в столиці

The gEE's – молода тернопільська команда, заснована братами Джі Олександром і Олегом. Нині ця четвірка грає потужний гаражний рок. Вокал Сашка Джі тембрально дуже нагадує голос Курта Кобейна, через що хлопцям приписують надмірне захоплення Нірваною. І хоч їх вплив безумовно мав місце, треба відзначити, що музика The gEE's дуже колоритна і оригінальна.

ОрАндж – не менш молодий колектив, відданий британській традиції рок-музики та інді-сцені. Мають дивовижне, об'ємне, якесь космічне звучання. Голос їх вокаліста – чаруючий, "заледенілий", який, при іншій музиці музиці, було б звично послухати у Joy Division.

Nameless (UA, Ternopil) – найстраший з нині існуючих тернопільських рок-колективів. Грають з 1992 року, через цей колектив свого часу пройшло близько 20 музикантів, серед яких Ігор Пелих (1974-2009), Сергій Недашковський (нині в СКАЙ), Валерій Мєльніков (нині в Вася-Клаб), Олег Ломаковський (нині в групі "Щастя") та ін. Звідси і складність у означенні авторської стилістики Nameless (UA, Ternopil). Самі музиканти називають свій музичний напрямок "нео-психоделія з елементами шуґейзи, блюзу і фольку". Для реалізації такої складної конструкції, окрім звичного набору рок-колективу (три гітари і бара-бас), група використовує найширший інструментарій: жіночий вокал Світлани Фролової,тромбон, альт, флейту, губну гармоніку, металофон, тамбурин і різноманітну перкусію, пищики та окарини та ін. Усі разом ці інструменти укадаються у дивовижну картину, на якій звуки набирають яскравих глючних кольорів, стіну звуків.

Традиційно, загальну мега-гіга-позитивну атмосферу на "Тернопільській присутності" підтримують спеціальні відео-інсталяції з тернопільського мистецького життя (живопис, музика, театр, література, наше озеро) та різноманітні приємні сюрпризи для публіки. Тож приходьте, ми б хотіли Вас здивувати :)

 
 
 
 
 
 
 
 
kutsenko 
Олексій Куценко 18 серпня 2009  Історія про псячого Миколку

Пояснювати вживання, чи не вживання вуличних слів твір не зобов'язаний. Але ж твір написаний для дітей, які на своєму досвіді можуть не знати наслідків вживання таких слів. Не обов'язково "розжовувати", можна в літературній формі показати ті наслідки. Чи вони вживаються в книзі для її "іміджу"?
Стосовно зв'язків з непростою історією: яке відношення особисто має Найда до другої світової?
Товстуха, Катька, Училка – дуже кумедно, лагідно і добре!
Поезію не побачив. Повністю написано прозою. Чи Ви про "Сніг усім нам по приколу"? Що ж, "Принаймні краще, ніж Товстушині плачі про кицю на кухні!"
І стосовно Чікси і Катьки. Повірте мені, якщо дитина (про хлопців це точно скажу) не має прикладу батьківських відносин, якщо нема батька, то надзвичайно важко, особливо у Миколчиному віці адекватно ставитись до протилежної статі. Саме по собі "джентельменство" нізвідки не візметься.

 
kutsenko 
Олексій Куценко 18 серпня 2009  Історія про псячого Миколку

Стосовно моралі для дітей з благополучних дітей. Стосовно визнання серед однолітків. Всі заслуги за "догледженням" за Миколкою віддаються собаці. Я не можу пригадати жодного моменту, коли Миколка допоміг собаці, коли він в решті решт сам собі допоміг. Тобто визначення "Найдин Миколка" створює образ не самостійного хлопця. Виникає питання – що ж він без пса робитиме? Хоча він якраз належить до тих дітей, питання пошуку самостійності для яких стоїть найгостріше. Визнання Миколки серед сверстників відбувається, по великому рахунку, завдяки досягненням пса. Яким чином в літературній формі можна пояснити "домашнім" дітям, що до несамостійних дітей треба ставитись шанобливо? Де це пояснення присутнє в книжці? Стосовно собачого "покровительства": я не казав, що "пес МОЖЕ чи ПОВИНЕН замінити хлопцеві родину". Я писав про те, що він не проти це зробити. Це, приміром, видно у його ревнивому ставленні до "крокодилячих сліз" Миколчиної мами (до речі, чому з маленької?). Жодний пес не може бути кращий за рідну матір!
Те, що оповідання ведеться переважно від собаки, я нічого поганого в цьому не бачу, і ніяких зауважень з цього приводу не приводив. Це справді, всього лиш констатація факту. Стосовно написання з великої букви – я вважаю це вдалим художнім прийомом. Я іронізував не з приводу написання з великої літери взагалі, а написання деяких персонажів (Чікса, Училка).
А цей твір заслуговує стояти в одному ряді з "трагічними" хрестоматійними? Хіба вони попали в шкільну програму випадково? Чи завдяки тільки своїй "трагічності"?

 
kutsenko 
Олексій Куценко 18 серпня 2009  Історія про псячого Миколку

. З дітьми сиротами та напівсиротами все зовсім інакше. Якщо писати конкретно для такої дитини, то окрім написати і видати, треба ще самому безпосередньо піти до такої дитини і прочитати їй. Або навчити її читати... Я уявлення не маю, що саме читають такі діти. Але сумніваюсь, що серед них популярні казки та «літературно-художні видання». І тут справа зовсім не в якості таких творів (маю сумнів, що такі діти повально читають "Алісу в країні чудес", або "Гаррі Поттера"), а в тому, що вони внутрішньо відчувають потребу в чомусь іншому (того ж таки пошуку до виживання). І в цьому випадку, на мій погляд, ці діти не винуваті у своїй не зацікавленості літературою. Хоча, тут варто утриматись від пошуку винуватих (це не є закид, Ви не займались пошуком винуватих, це всього лиш продовження попереднього речення). В цьому випадку література могла би заоочувати сама до себе даючи відповіді, для таких дітей, на ті запитання, які у них виникають. Приклад одного з таких питання – як не зостатись голодним, не крадучи? Відповіді в цій книжці я не бачу. Щоб Товстуха змилостивилась над ними після того, як вони у неї КРАЛИ? Таке часто буває в реальному житті? Де пояснення того, що краще попросити? Причому пояснення того, що з першого разу навряд чи дадуть. Але це не означає, що не варто продовжувати просити, а не грабувати.

 
kutsenko 
Олексій Куценко 18 серпня 2009  Історія про псячого Миколку

Постараюсь відповісти на всі питання, а якщо раптом якесь пропущу, то, можливо, з неуважності, а не з небажання відповідати. Хоча, спробую не пропускати.

Питання, поставлені скоріше авторові книжки («Чи є історія про Миколку наближеною до реальності?», «Яка дітям користь з цієї історії?»).

Стосовно зауваження вживаних мною фраз «Ілюстративним посібником з життя знедолених дітей», та «документальною прозою», Ви маєте рацію, в тому плані, що я не чітко висловив свою думку. Так – це художній твір. Але без казкових персонажів (вважаю, що "вигаданий" та "казковий" – не одне і теж). Тобто, наскільки я розумію, описуються події, котрі можуть відбуватися в реальному житті. І тут в мене виникає питання (Ви вже вибачте мені мою банальність) – яка ж мораль? Оскільки Ви самі наголосили на виховному аспекті книги. (Я не стверджую, що кожна дитяча книжка обов'язково повинна мати мораль. Але якщо нема моралі, то має бути інша ціль написання книги. Яка?) І в пошуках цієї моралі я задався питанням про те, кому вона може бути адресована. Стосовно "неблагополучних" дітей. Я не стверджую, що їм не варто адресувати книги. Варто! Але, якщо книжка пишеться для дітей з повноцінних сімей, то варто лише надрукувати її та віднести в книгарню. Батьки самі її куплять і прочитають дитині.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
previosСторінки: 111234567891011next
← Ctrl         Ctrl →