Коментарі

     
 
 
 
 
stepanivna 
Морська 12 вересня 2009  Історія про псячого Миколку

Щодо Найди і другої світової: Ви знов щось пропустили у тексті. Якби читали розділ «Розвідка», то розуміли б, що йдеться про зовсім іншшого пса, просто ім’я «Найда» — занадто поширене. А що Найда-«молодший» трохи приписав чужих звитяг і собі — то така вже в нього «неідеальна» вдача (правда, без почуття гумору, мабуть, цього не вловити).
«Слівця» тут не коментуються цілком вмотивовано. Як і інші не найкращі Миколчині вчинки. Читач не такий дурний, їй-Богу, йому не треба всього розжовувати, сам зуби має.
«Плачі» про кицю на кухні — це справді радше для сміху (хоч у Франка справді є такий вірш), для підкреслення Товстушиної наївності й сентиментальності. Але говорячи про Ваше «поезію не побачив» (правильно «поезіЇ не побачив»), то я мала на увазі не заримовані рядки (як і художній твір відрізняється від документальної літератури, так і Поезія відрізняється від просто заримованих рядків: прогляньте бодай якийсь із «Літературознавчих словників»), але тут уже щось пояснювати зайве: коли людина не має чуття до поезії (як і почуття гумору), пояснення не поможуть.
Щодо батька і «джентельменства» — то знов абсолютно окрема, дуже непроста тема. Є мужні хлопці, що виростають без батька і навпаки. Все залежить від цілком різних чинників і немає відношення до тексту. Миколка повинен бути «неадекватним» до протилежної статі, бо не має батька? Як це? І чи він є «адекватним»? Чи може, й тут скажете, що книжка нав’язує думку, ніби собака може замінити батька? До чого це взагалі?
На цьому, певно, дискусію пора завершувати, бо вона й так затягнулась. Дякую за витрачений на неї час. Хай щастить!

 
stepanivna 
Морська 12 вересня 2009  Історія про псячого Миколку

Далі ви ремствуєте над тим, що Миколка нічого доброго не зробив для пса. Він урятував його з багна після народження — цього вже немало. Та й майже всі інші вчинки робить таки ж Миколка: вигадує з вечерею і рибалкою, будує халабуду, заводить «бізнес», вирушає в «розвідку», намагається допомогти дівчині з «терточкою», трохи починає вчитись, придумує заюаву з опудалом, фантазує перед дітворою, доглядає гіацинт, зрештою, навіть закохується тощо (дивно, як Ви цього всього не помітили). Інша річ, що мова ведеться з точки зору Найди і сповнений власної гідності пес, може, трохи забагато приписує власній «персоні» і забагато кого хоче замінити хлопчикові (невже й цього Ви не вловили? До речі, саме цим пояснюється нелюбов Найди — завважте: не Миколки! — до Миколчиної матері, який збоку бачить і розуміє більше. Ваш висновок «Жодний пес не може бути кращий за рідну матір!», даруйте, просто смішний (ніби хтось у книжці це заперечує) і невідь-звідки взятий). Так що про визнання серед, як Ви кажете «сверстників» (українською це звучатиме «серед ровесників») — лиш формально відбувається завдяки псу: до того вже був підготовлений належний ґрунт.
Вашу іронію з приводу того, що цей твір не здатен стояти поруч з хрестоматійними, зрозуміти легше. Ну, не любите Ви цього твору — Ваша справа, Ваше право. Інша річ, що, по-перше, здається, я й не намагалась ставити їх в один ряд. Ішлось-бо тільки про те, що шкільні твори надто трагічні («Новина», «Я(Романтика»), «Земля», «Катерина» і т.ін., т.ін., т.ін.), а тут принаймні дитина бачить, що українці (навіть обділені долею) таки здатні якось боротися, якось долати обставини і все таке. По-друге, серед моїх знайомих я особисто знаю з десяток прикладів того, що дитина, яку досі батьки просто силоміць змушували читати тексти зі шкільної програми, залюбки й без жодних змушувань «проковтувала» «Миколчині історії», кожна з них, до речі, ще й чомусь сподівається на якесь продовження (хоч, як на мене, тут уже воно не доречне).

 
stepanivna 
Морська 12 вересня 2009  Історія про псячого Миколку

Привіт, Олексію!
Дякую за відповідь. Мої роздуми на сайті випадково виявились під іменем «Оля»: це через те, що просила надіслати її через «десяті руки». Від учора маю змогу давати коментарі на власному компі, тож спробую відповісти на Ваші нові аргументи. Хоч, визнаю одразу, вони настільки далекі від твору, що навряд чи все це має сенс.
Щодо першої половини Вашого листа, то питання про шляхи книжки до читача, тим паче, до читача «неблагополучного» — тема взагалі окрема, і не твір її вирішує. Та й чому Ви обстоюєте, що книжка лиш для «неблагополучних»? Радше навпаки. Утім, про це я вже казала в попередньому листі.
Красти ж чи просити — здається, й не це питання стоїть у книжці. Звісно ж, ні красти, ні просити! Та й те, що Товстуха змилувалась над дітьми після їхніх «злочинств» — ніяка не дивина, адже жінка ця просто надзвичайно добра. Але головне тут те, що на конкретному прикладі показано: товста, на перший погляд, несимпатична й надміру розтратна людина (з якої можна трохи познущатись, що часто й роблять до жорстокості недалекоглядні й прямолінійні діти в житті, а Миколка з Найдою — в тексті) може виявитись прекрасною людиною з непростою долею. Конкретний приклад показує, як ненароком, із легковажності (і голод тут аж ніяк не на першому місці) можна образити Людину. Потім же — ще й приклад того, що можна відповісти добром на зло, чим повернути негативну енергію в «мирне русло», примножити те добро у світі.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
previosСторінки: 111234567891011next
← Ctrl         Ctrl →