Куренівка і гармонь

В неділю, вже сівши в тролейбус, я змінив напрям руху, і не поїхав на відкриття скульптурної виставки в «Арсеналі», на яку в мене було запрошення. Мав виступати президент. Я відчув, що подібна тусовка занадто «штинить» поняттям – «подивитись на політиків», а не на скульптури. Мені якось важко і сумно в останній момент стало туди їхати.

А попрямував я на «Куренівку», тобто на її «блошине» відділення, де я і купив цей блокнотик, в якому я зараз (23-го, і перенабрано в Microsoft Word 24-го) записую. Серед сучасних блокнотів, з чистими листами (без розмітки) майже не випускають. Або вони дуже дорогі. Проходячи повз ряди саморобної торгівлі, яка розмістилась впритул до колій трамвайних, отримуєш естетичне задоволення від діалогу торгашів, котрі «парірують» одне одному латиною («крилатою»). Звичайно, окрім рамантікі вперемішку з екзотікай, вистачає на ринку чимало моторошних моментів. Але про це згодом.

Коли перестало все, що я купив, поміщатись в сумку, я спробував перекласти дещо в авоську, але одна тіточка, котра продала мені набори кольорового паперу, знайшла серед запасів ашанівський кульочок.

І коли я наблизився майже до кінця ринку, купив (за півціни!) в одного дядька чималий логотип Львову (на подарунок), то ледве стримувався від спокуси затанцювати. Справа в тім, що двоє (а згодом троє і четверо) продавців потриманих музичних інструментів вирішили продемонструвати можливості товару. Грали українські пісні. Не співали, тому в голові самі співались слова до знайомих мелодій.

Відриваючи себе самого від такого дійства, я рушив трохи далі, розговорившись з продавцем вінілу про його молодість та голки... для радянських програвачів. «Я пошол в армію под модерн токінг, а вєрнулса под Пупо!» – солодко пригадував він. Особливо мені сподобалась його перша фраза про платівки: «Оні сваї, дамашніє!» Повернувшись до оркестру торгашів, я потупцювавши трохи з місця на місце, не втримався – дістав альбомчик. В таких ситуаціях не рідко трапляється, коли починають запитувати – «а для чого ви нас малюєте?!» Це була абсолютно протилежна ситуація! Натхненні додатковою увагою, вони стали грати ще жвавіше. А продавець, в якого я купив «Львів», попросив намалювати його.

Осяяний тим, що його малюють, він надзвичайно терпляче позував, даючи покупцям дуже стислі та розсерджені відповіді, щоб не відволікатись. Він сидів на розкладаному стільчику, вкритому картонами сплющених коробок. В клітинчастому кашкеті, сірому піджачку, окуратній (хоча дещо в пилюці) білій сорочці, він сидів, дивився прямо на мене, склавши на колінах свої руки, в яких переминав деякі куп’юри на той випадок, якщо я попрошу плату за малюнок. Справа від нього підстилка, на якій розкладено потриманий крам, зліва – танцювала колега в чорно-білому костюмі, довгою косою, зібраною зеленою резинкою. Танцювала доволі відчайдушно. На її жилєточці було вишито «Why?»

Коли я малював його, між рядами, щось шукаючи, пройшла жіночка з перебинтованим носом. Лячно було навіть припускати – чому? Це якраз і є той «не привабливий душок блошиного ринку».

Кожен раз, коли малюєш портрет, на замовлення, присутнє побоювання. Побоювання не тільки того, чи вийде схоже чи ні, а чи сподобається замовнику, навіть якщо вийде схожим? Під час роботи підійшов «барабанщик», і підбадьорив – «как двє каплі!» А потім ще запросив на наступну суботу «на могорич».

Намальований був задоволений роботою, і все бідкався, як би її так відєднати від блокнота, аби не порвати. Сказав, що повісить в рамочку. Коли я спитав, кому підписувати, він назвався Сашою. А ще сказав, що п’ятого вересня йому виповниться 73 роки.

Коли Олександр простягнув мені руку на прощання, він тримав її якось близько до себе, направивши вперед тільки долоню. Потиснувши мою руку, він несподівано, нахиливши голову поцілував мені ручку. Це було вперше в моєму житті – я не знав, як реагувати. Через деякий час він повторив цей жест. Обидва рази це було несподівано. Обидва він бурмотав собі під ніс щось про мої майстерні руки. Та де там... але сперечатись зі старшою людиною я не став.

Для чого мені купувати це все «причандалля», та «вештатись» по ринках потриманих речей? Значної матеріальної потреби в цьому нема. Просто паломництво по таким місцям дає якусь живість. У спілкуванні в першу чергу. А то банкомату в супермаркеті, схоже, що зі мною нема про що говорити. Він мені окрім чеку нічого не відповідає.